Цифри – умовні знаки для позначення чисел.
Число – одне з найголовніших понять математики, що дозволяє виразити результати рахунку або вимірювання.
У давнину у слов’янських мовах, слово «число» означало «знак», «символ», «поняття, «ідея».
Під словом «числити» розуміли в ті часи «значити», «думати», а також «записувати щось за допомогою знаків», «робити певні дії зі знаками».
Нащадок давнього українського козацького роду, етнограф, мандрівник М. Миклухо-Маклай, який провів чимало років серед туземців на островах Тихого океану, спостерігав, що в деяких племен є три способи лічби: для людей, для тварин, для начиння (зброї та інших неживих предметів). Так з’явилися числа 1, 2, 3,…, якими можна означати кількість корів у череді, дерев у саду, волосся на голові. Ці числа потім назвали… (натуральними). Потім ремісникам і торговцям цих чисел було замало, оскільки виникла необхідність ділити на частини землю, спадщину і багато іншого. Так з’явилися… (дроби)
Тепер чисел вистачало всім. Але ще математики Стародавньої Греції, учні славетного Піфагора, виявили, що є числа, які не передаються жодним дробом. Нові числа почали називати ірраціональними-недосяжними для розуміння, а цілі числа й дроби – раціональними.
Мистецтво лічби розвивалося разом з людством. Спочатку людина вміла лічити лише до двох. Кочове плем’я бакаїрі (у Бразилії ) знало лише два числа: «токале» – один, «ахаге» – два. Якщо їм треба було сказати три, то вони говорили «ахаге-токале», чотири – «ахаге-ахаге». Так само вони складали числа п’ять і шість. Чисел більших за шість, бакарійці не знали. Щоб показати, що якихось предметів більше шести, вони ворушили волосся на голові. Це означало, що предметів – велика кількість.
Мовою зулусів число «шість» – «татізі мупа» означає «узяти великий палець правої руки», тобто людина вже перелічила пальці лівої руки і починає лічити на правій. Слову «укомбіл», що в перекладі означає «він вказав» відповідає число сім.
У племені американських індійців таманак з Оріноко слово рука означає число п’ять, дві руки – десять, один палець з ноги – одинадцять, людина – двадцять (оскільки у людини на руках і ногах загалом двадцять пальців).
Способів лічби було придумано немало: робилися зарубки на палиці, зав’язувалися вузли на мотузці, складалися в купу камінці, використовували пальці рук та ніг. Пальцеве походження десяткової системи підтверджується формою римських цифр: римська цифра п’ять – долоня з відіпнутим великим пальцем, а римське десять – дві руки навхрест. Індіанці племені майя в Америці рахували п’ятірками і користувалися пальцями лише однієї руки.
Деяким племенам служили лише чотири пальці однієї руки. При цьому враховувалося, що кожен палець складається з трьох фаланг, тобто в розпорядженні було дванадцять об’єктів лічби. Так виникла дюжина. Досі в Європі на дюжини лічать ґудзики, носовички, курячі яйця та багато іншого, що продається поштучно.
А надалі винайшли десяткову систему, яку ми використовуємо і зараз в якій 10 одиниць нижчого розряду становлять одну одиницю вищого розряду.
Слово «цифра» походить від арабського as – sifr («сифр») – порожнє місце. Араби так називали знак, який показує відсутність одиниць певного розряду в записі числа. У Східній Європі це слово також означало нуль. Найдавніші відомі нам цифри – це цифри вавилонян (ІІІ тисячоліття до н. е.), і єгиптян (3000 – 2500 рр. до н. е.). Римськими цифрами почали користуватися близько 500 років до н. е.
Назва «арабські цифри» для сучасних цифр не вірна, бо сучасні цифри і сучасна система числення з нулем були винайдені в Індії і араби їх запозичили у індійців, а від арабів потрапили до Європі.
Міська влада Флоренції у 1299 році заборонила використовувати арабські цифри у комерції, так як їх легко підробити в документах. Наприклад, нуль легко перетворити у дев’ятку або шістку, одиницю в четвірку або сімку. З того часу йде звичай писати суму на грошових паперах словами. Даний звичай зберігся і у наш час.